Крадена солярка по 40 гривень. Розкрадання пального в одній з тилових військових частин 

У перші дні повномасштабного вторгнення кадрові військові й добровольці, які опинилися в Центрі забезпечення військово-технічним майном у Львівській області, створили спільний бюджет. На той час здавалося правильним за власні гроші, наприклад, замінити деталь на службовому авто – це було ще одним їхнім внеском у боротьбу з ворогом.

– Тоді кожен день, як останній був, то нащо нам ті гроші були? – один із військових, який також робив внески, розповідає, як бійці здавали по кілька тисяч гривень. У багатьох добровольців були заощадження з цивільного життя, й вони охоче віддавали їх на потреби свого підрозділу. 

Однак скоро пролунав перший тривожний дзвіночок: хтось із офіцерів витратив частину грошей зі спільної каси на якусь дрібницю для штабу. І це стало повторюватися дедалі частіше.

Згодом у цю какофонію тривожних дзвіночків вклинився потужний набат. Військові почали помічати крадіжки дизельного пального своїми ж товаришами по службі. Йшлося про солярку, призначену для потреб частини й заправки техніки, що вирушала на фронт.

Незабаром стало зрозуміло, що це не поодинокі випадки, а налагоджена схема, яку покриває керівництво. Спільний бюджет припинив своє існування: бійці вважали надзвичайно несправедливим витрачати власні кошти на потреби частини, знаючи, як командування наживається на краденому пальному.

Про події у військовій частині на Львівщині “Українській правді” розповіли шестеро військовослужбовців різного рангу – від водія до заступника командира частини, які в ній служили. П’ятеро з них не наважилися відкрито назвати свої імена, побоюючись наслідків. Відкрито виступив тільки один, колишній заступник командира – начальник групи морально-психологічного забезпечення, полковник Ельхан Солтанов, який є головним рушієм того, щоб цей кейс отримав розголос.

Регулярні крадіжки пального – це не лише про заподіяння матеріальної шкоди на N гривень. Це також і про атмосферу, що в результаті складається у військовій частині, та про деморалізацію тих військових, які стають свідками несправедливості.

І це, безперечно, історія, в якій ще не поставлено крапку.

Як викрадали та списували пальне

Усе геніальне – просте. Але назвати геніальними схеми крадіжок пального в центрі забезпечення язик не повертається, попри всю їхню простоту. Йдеться радше про нахабність, аніж про винахідливість.

Спочатку дизель крали просто з машин – переливали в каністри.

– Це одна з таких схем, яка була кожного дня, – розповідає Артем (ім’я змінено в цілях безпеки), який працював у цій частині водієм. – Наприклад, машину, яку видають, треба перевірити, щоб вона була справна. Заїжджає вона на яму. Одна людина лізе, перевіряє машину. Друга стає на шухер. А третя в цей час бере шланг та каністру, зливає з бака соляру.

Після цього машину вважали “порожньою”, відправляли спершу на заправку, а вже потім – на виконання завдання. А слідом у гараж заїжджав бус, куди й вантажили каністри з краденим пальним. Особливий цинізм був у тому, що цю саму автівку підрозділу подарували волонтери. Цивільні номери, не поставлена на облік у частину – ідеальний транспорт для брудних справ.

З часом стало зрозуміло: возити пальне в каністрах – клопітно, якщо мова про великі обсяги. Значно зручніше зливати його просто з резервуарів. Достатньо викопати невелике заглиблення і протягнути шланг – від ємностей із пальним до самого паркану військової частини.

– Уявляєте оці совдеповські бетонні паркани? – питає колишній командир одного з відділень Федір (ім’я також змінено). – Від заправки до нього буквально 4–5 метрів. Під парканом прокопаний канал і кинутий шланг. Просто під паркан під’їжджав бус (з бочками всередині – УП), і в нього закачували пальне. Так цей процес і виглядав.

Ще один простий спосіб – просто недоливати пальне в техніку, що вирушає в іншу військову частину. Наприклад, бак бронетранспортера вміщує 300 літрів. Залив 250, записав як заправку повного бака і побажав водієві щасливої дороги.

Вкрасти – лише пів справи. Друга половина – правильно списати пальне. І це теж було нескладно. Бо важливо не те, куди поїде машина, а що напишуть у маршрутному листі. А штатної техніки частини для таких цілей – достатньо.

Співрозмовники УП розповідають про різні схеми списання пального, іноді з порушенням техніки безпеки. Наприклад, оголошена повітряна тривога (яких на день могло бути кілька), машини залишалися на місці, а за паперами – їх евакуювали далеко за межі частини. Або писали, що техніка виконувала роботи на території частини – скажімо, збирала сміття – і можна сміливо з кожної списати по парі каністр. Відправили вантажівку по деревину на сусідню точку, а в документах зазначили: проїхав 200 кілометрів в один бік.

– Машина стоїть на місці, не виїжджає, а путьовку на неї виписують. У мене кілька разів таке було, – зізнається Артем. – Той, що путьовки виписує, каже мені: “Прийдеш, розпишешся”. Я відповідаю: “Та я ж нікуди не їздив”. – “Та ти просто розпишись і все”. 

Перед техоглядом обов’язково підкручували спідометри – для цього в частині були свої майстри, кажуть військові. Іноді цю задачу просто перекладали на водіїв: мовляв, якщо цифри на спідометрі не збігатимуться з тими, що в документах – відповідальність твоя.

Тому, хто далекий від теми, може здатися, що багато так не вкрадеш. Але військові, з якими говорила УП, запевняють: рахунок ішов на тонни викраденого пального щомісяця. Тому й почали використовувати шланг – якби йшлося про невеликі обсяги, куди простіше було б вивозити пальне в каністрах, не привертаючи зайвої уваги.

– Якщо вас цікавить об’єм (краденого – УП) – просто неміряно, – запевняє Федір. – Скажімо, самоскид можна відправити на обладнання якогось замаскованого командного пункту. Або навантажувач можна відправити по території і написати йому 10 мотогодин в день на перестановку контейнерів. Спідометри сходяться, робота по факту виконана. Актів виконаних робіт же немає. Наприклад, питають в офіцера відповідального за роботу: “Ви це робили?”. І той підтверджує. Вантажили щось вручну, а написали: 2–3 навантажувачі, 15 мотогодин.

Звісно, під час перевірки інспектор може побачити зірвані пломби на спідометрах або подряпані цифри – сліди механічного втручання. Але коли справа доходила до інспекцій, співрозмовники УП одностайно кажуть: усе зазвичай закінчувалося не викриттями, а гучними застіллями.

“Тобі воно треба?”

Полковник Ельхан Солтанов потрапив до Центру забезпечення майном у листопаді 2022-го. Про крадіжки пального він дізнався вже на другому тижні служби – від звичайних солдатів, які, виявивши його дещо ідеалізований погляд на українське військо, вирішили зняти з нього рожеві окуляри.

– Вони кажуть: “Ви розповідаєте про те, як треба служити, а не бачите, що відбувається?”. Я почав придивлятися. І стало трохи страшно, що люди до цього вже звикли. “Ти що не знав? Ну і що? Тобі воно треба? Це їхні справи, не лізь туди”. Ось так було. Просто я не знав, які масштаби, а коли дізнався, аж трохи стало холодно в спині.

Солтанов прослужив у частині на Львівщині два роки, потім його перевели в запасну роту. Тепер він намагається оскаржити це в суді

Фото надане Солтановим

Солтанов запевняє, що про крадіжки він доповідав своєму командиру – Миколі Сенишаку, й показує рапорт і доповідну записку. А коли бажаної реакції не дочекався, полковник звернувся до командування Сил логістики. Але й там, за його словами, належних заходів не вжили.

У середині червня УП надіслала запит до командування Сил логістики щодо реакції на рапорти про розкрадання палива та можливу перевірку в частині, але на момент публікації відповіді не отримала.

Коли щодня читаєш про втрати на фронті, а поруч твої колеги крадуть пальне – це не може не впливати на атмосферу в підрозділі. Федір згадує, у якому жахливому стані була техніка, коли він прийшов до частини. Ніхто не обурювався, коли її доводилося відновлювати власними силами і за власний кошт – війна ж. Але коли військові почали помічати крадіжки пального – руки просто опустилися. Особливо боляче це сприймали ті, хто вже побував у боях.

Солтанов згадує про одного водія, який постійно сварився з колегами і почав пиячити. 

“Військовослужбовець натякав, що причина конфліктів – у систематичних крадіжках палива його товаришами по службі. Казав: “Я заходжу в гараж і бачу вже наповнені каністри. А вони мене звідти виганяють. Я їм казав: хлопці, не робіть цього“, – йдеться в рапорті, який Солтанов подав на ім’я командира частини Сенишака. У документі він просив перевести цього солдата до іншої частини. Згодом так і сталося.

Втім, страждали не лише рядові. Один із офіцерів підрозділу на умовах анонімності розповідає УП про відчай і шок серед інших офіцерів, які дізнавалися про махінації з пальним. Щоправда, зізнається він, багато хто приховував своє обурення від командира – боялися потрапити під гарячу руку.

Про тих, хто мовчати не хотів, розповідає водій Артем: спершу таких намагалися залякати, потім ставили в наряди через день, навантажували важкою фізичною роботою – аби остудити запал.

Якось один із водіїв вранці прийшов до своєї машини і побачив у салоні дві ємності з краденою соляркою. Він категорично відмовився кудись їхати з ними і здійняв галас. Після скандалу його перевели до бойового підрозділу на схід. Згодом Артем дізнався, що цей військовослужбовець загинув.

“Командир по-любому все знав”

У травні 2024 року слідчі Львівського райуправління поліції повідомили про підозру техніку експлуатаційної роти – штаб-сержанту, який раніше проходив службу у частині, про яку ми розповідаємо. Його звинуватили у викраденні паливно-мастильних матеріалів, призначених виключно для потреб Збройних сил України. Правоохоронці задокументували щонайменше три випадки крадіжок дизельного пального в 2023-му та 2024-му роках.

За версією слідства, одного разу “група осіб”, до якої входив і штаб-сержант, вивезла з частини 200 літрів дизпалива – просто в каністрах на вантажівці. В інших двох випадках використовували шланг, і масштаби були вже зовсім іншими: 1600 і 2000 літрів.

На той момент дизель на заправках коштував трохи більше ніж 51 гривня за літр. Крадії знайшли покупця, який погодився платити по 40 гривень.

З моменту оголошення підозри пройшов рік, і у травні 2025-го журналісти луцького видання “Сила правди” оприлюднили розслідування про розкрадання палива в цьому центрі забезпечення. Невдовзі після публікації слідчі активізувалися: штаб-сержанта затримали, взяли під арешт і відпустили під заставу.

Сам підозрюваний спілкуватися з УП відмовився, пославшись на відсутність часу. Його адвокат також не розкрив жодних деталей, аргументуючи це таємницею досудового слідства.

Слідчий Головного управління Нацполіції у Львівській області Юрій Конрад, який веде справу, був небагатослівним: розслідування ще триває, експертизи не завершені. Водночас він уточнив: наразі підозрюваних двоє, і командирів серед них немає – обидва з рядового складу.

Кожен із військових, які розповідали УП про крадіжки пального, переконаний: на чолі масштабної схеми стояв командир частини – Микола Сенишак.

У червні 2022 року Микола Сенишак отримав Орден Данила Галицького

Джерело: sylapravdy.com

– Командир намагався сам контролювати, тому всі машини, бочки, всі переміщення йшли з його дозволу, – каже його колишній заступник Солтанов.

– Ніхто не зміг би зробити це потайки від нього, він по-любому все знав, – стверджує один із колишніх офіцерів частини. Він підкреслює: на території стояли відеокамери, які фіксували все, тож приховати щось від командування було б практично неможливо.

Але припущення, розмови та логічні висновки – це ще не докази.

– Самих фактів вони нам не наводять на командира, – каже слідчий Конрад про свідчення очевидців. – Тільки поверхневі фрази і загальні слова говорять, що командир причетний. Але яким саме чином?.. Жодних доводів немає.

Сам командир частини Сенишак заявив УП, що нічого про крадіжки палива не знає, і кинув слухавку.

***

Покарання за статтею про викрадення військового майна в умовах воєнного стану (пункт 4 статті 410 Кримінального кодексу України) передбачає від 10 до 15 років позбавлення волі – навіть за вбивство можна отримати менше.

Проте такі суворі строки лякають не всіх. Те, що відбувалося в Центрі забезпечення технікою та майном на Львівщині, не виняток, навіть на тлі повномасштабної війни. Державне бюро розслідувань регулярно повідомляє про викриття масштабних крадіжок пального в різних військових частинах. Іноді йдеться про десятки тонн.

Один із недавніх випадків: у середині червня ДБР оголосило про викриття схеми привласнення дизельного пального у військовій частині авіаційної бригади, що дислокується на Івано-Франківщині.

“Зловмисники систематично фальсифікували службову документацію, списуючи пальне нібито на потреби виконання бойових завдань, зокрема під час повітряних тривог та зльотів авіації”, – йдеться в повідомленні ДБР. За їхніми даними, до схеми були залучені троє: командир роти, командир взводу та водій. Правоохоронцям вдалося задокументувати продаж партії обсягом понад п’ять тонн пального.

Втім, історія з військовою частиною на Львівщині має одну принципову відмінність від багатьох інших. Подібні центри забезпечення можуть бути першою ланкою в ланцюгу постачання військової техніки від західних союзників. Частина машин із-за кордону надходить уже повністю заправленою, а це найчастіше означає – від 300 до 500 літрів необлікованого пального на кожну одиницю техніки.

Чи варто казати: якщо організатори схем візьмуться за це пальне, йтиметься не лише про матеріальну шкоду для армії, а й про репутаційну – для всієї країни.

Рустем Халілов, УП