Зеленський летить до Трампа: що може змінити ця зустріч

Сьогодні президент Зеленський перебуває у Лондоні, звідки вилетить до Вашингтона. Білий дім підтверджує його зустріч із Трампом у вівторок. Формальний привід – церемонія прощання з сенатором Ліндсі Гремом.

Але головне відбудеться не на траурному заході, а за зачиненими дверима. Адже держсекретар Рубіо зрештою визнав: стара модель переговорів провалилася, необхідні нові рішення. З чим Зеленський їде до Трампа, де їхні позиції збігаються, а де ні – розбирався наш спеціальний кореспондент у США Дмитро Анопченко.

Зазвичай приїзд українського президента до західних столиць із міркувань безпеки до останнього не анонсують – повідомляють по факту, коли літак сів. Цього разу все навпаки: Білий дім назвав дату заздалегідь, публічно, і підтвердив саму зустріч.

День, утім, вибрано складний. Саме завтра тут, у Конгресі, прощання з сенатором Ліндсі Гремом, далі пообіді панахида в Національному соборі, де Трамп має виступити зі словом пам’яті. До Вашингтона з’їжджаються світові лідери. Уже сьогодні, наприклад, прилітає прем’єр Ізраїлю Нетаньягу, контактів із яким Трамп останнім часом підкреслено уникав через розбіжності щодо Ірану. Тобто спільне прощання робить те, що не вдавалося дипломатам: зближує і дає можливість поговорити. Зокрема, і про Україну.

Напередодні цієї зустрічі варто розкласти: де позиції Києва і Вашингтона збігаються, а де розходяться. Почну зі збігів, бо саме заради них зустріч і має сенс. Перше і головне – Patriot.

Ще в Анкарі, три тижні тому, Трамп сам публічно пообіцяв: дамо Україні ліцензію на виробництво цих ракет. Сказав дослівно: “Дамо право виготовляти. Покажемо, як їх робити. Це складно, але ви швидко розберетеся”.

Тобто тут повний збіг, питання лише у швидкості. “Зеленого світла” від Трампа замало, попереду складні й довгі переговори з виробниками, які в принципі могли б сказати: “Прийдемо, але після закінчення бойових дій”. Тобто Білий дім міг би цей процес прискорити.

Друге – удари вглиб росії. Вашингтон уперше їх не засуджує, а бачить у них тиск на москву. Але тут же з’являються обмеження. Танкери у Чорному морі. Наприклад, американська адміністрація зараз застерігає Київ від ударів по нафтовій інфраструктурі в Чорному морі. Причина суто ділова: там проходить труба Каспійського консорціуму, якою Казахстан постачає на європейські ринки до вісімдесяти відсотків своєї нафти, і Вашингтон цінує її як альтернативу російській. А ще найважливіше – частка в цьому консорціумі належить американському гіганту Chevron, і глава компанії особисто порушував це питання в Білому домі.

Але виходить, що удари по російських НПЗ можна, це тиск на москву. А удари там, де є інтереси американського бізнесу, викликають незадоволення.

Але найголовніша розбіжність – послідовність. Гарантії безпеки: коли вони мають з’явитися: до миру чи після.

З дипломатичних джерел чую про позицію американської адміністрації: гарантії мають бути після мирної угоди. Трамп часто про це каже у формулюваннях, мовляв, щойно угода з’явиться, росія взагалі знову не нападе.

Але вірити в це було б наївно. Позиція України: гарантії мають бути вшиті в саму угоду, інакше перемир’я перетворюється на паузу, під час якої росія збереться із силами й згодом вдарить знову. Ось ця розбіжність – “мир, а потім гарантії” проти “мир, поєднаний із гарантіями” – і є, видно, важливим нервом майбутньої розмови. Бо до цього ми часто чули: двосторонній документ з Україною готовий. Тоді чого ж Білий дім тягне? А процес гальмує, видно, тому, що вичерпав себе сам формат.

Кілька днів тому держсекретар Рубіо визнав: стара переговорна модель не спрацювала. Дослівно назвав попередні спроби посередництва “безуспішними або принаймні безплідними”. Бо байдуже, де саме збиралися, Стамбул, Женева чи Ер-Ріяд, і хто приїздив від москви: за столом усе одно лунало те саме, що й рік тому. І ось тут з’являється те, заради чого варто летіти Зеленському.

Бо якщо стару модель публічно пробують поховати, потрібна нова. У Києві вже заявляли: у Сполучених Штатів є кілька нових сценаріїв і пропозицій, тож, видно, їх їдуть обговорювати. Тобто зустріч віч-на-віч – це ще й спроба зрушити мирний процес, бо Україна намагається до осені вийти на переговори у тристоронньому форматі. Тому, підсумовуючи, завдання цього візиту подвійне: закріпити позиції там, де збіг уже є: Patriot, тиск на москву через далекобійні удари. І продавити там, де згоди немає: гарантії безпеки, послідовність щодо майбутньої угоди. Частково новий формат.

Кожен із цих пунктів залежить від того, що думає особисто Трамп. Саме тому розмова віч-на-віч важлива. Ну, і чую від людей, які працювали з американським президентом, що останнім часом він став сентиментальним, тому прощання з другом України, сенатором Гремом, насправді є правильним моментом, щоб спробувати реалізувати хоча б те, чого прагнув сам Грем: посилення санкцій і посилення американської позиції щодо москви.