Трамп веде перемовини з путіним: до чого там “Північні потоки”

Чому ж путін каже “ні”? Ні зустрічі із Зеленським, ні великому саміту за участю Трампа та європейських лідерів. По суті, ні й продовженню формальних перемовин, які ми з вами бачили у Стамбулі, Ер-Ріяді та Женеві.

Не лише тому, що не хоче закінчення війни. Така відповідь надто спростила б ситуацію. Річ ще й у тому, що за лаштунками тривають переговори – непублічні, кулуарні. Під час них Захід мимоволі дає кремлю надію вистояти, утримати економіку і, відповідно, фронт. Саме до такого тривожного висновку підштовхують публікації в європейській пресі.

Наш спеціальний кореспондент у Сполучених Штатах Дмитро Анопченко поспілкувався з авторами найгучніших розслідувань.

У Держдепі США підозріла тиша. На запитання: “Чи будуть переговори й коли наступний тур?” – у дипломатичних джерелах лише стенають плечима: мовляв, саміт Трамп–путін–Зеленський взагалі навіть не готували. Так, посланець путіна Дмитрієв каже про можливість зустрічі з Віткоффим і Кушнером уже цього місяця, але, видно, це лише розмови. А от наступний тристоронній раунд, який модерувала б Америка, наразі підвис. І навіть більше: відомство Рубіо–Віткоффа і його апарат від процесу обережно віддалили.

А перемов немає вже 3 місяці й 23 дні. Відтоді як 18 лютого за посередництва американців українці говорили з російською переговорною групою на чолі з Мединським. 113 днів! Що за ними стоїть? Чому більше немає ані нової Женеви, ані Стамбула, ані, умовно, Ер-Ріяда?

Авторитетна Financial Times, поспілкувавшись із багатьма джерелами у британському Форин-офісі та серед європейських дипломатів, з’ясувала: так, старий формат (прапори, делегації, зустрічі на камеру) поставлено на паузу. Але, як виявляється, переговори не зупинилися. Просто вимушено змінюється формат.

Алек Расселл, журналіст Financial Times:

Що змінилося: Дональд Трамп повністю відсунув на узбіччя традиційні центри ухвалення зовнішньополітичних рішень. Він узагалі більше не хоче слухати Держдеп і покладається лише на людей, яких знає з часів бізнесу або завдяки родині. Це більше не професійні дипломати. Їх уже стали називати шептунами Трампа, їх насправді дуже небагато. Але після зустрічі з ними ви вирішуєте справи швидко і без зайвих формальностей.

І тут збіглося кілька чинників. Старий формат усе одно буксував.

Уявіть лише, що знову би приїхав Мединський поговорити про “витоки конфлікту”.

Або навіть якби вдалося підняти діалог до рівня міністрів – і з Сибігою зустрівся б лавров. Про що він говорив би? Повторив би, що лист Зеленського до путіна “недостатньо ввічливий”?

І джерела газети переконані: відсутність формальних протокольних раундів, можливо, не є аж такою проблемою.

Алек Расселл, журналіст Financial Times:

Для когось, особливо для самого Трампа – це навіть полегшення. А один із європейських перемовників мені прямо сказав: за Байдена була послідовність, але було багато бюрократії. А зараз якщо правильно зайти, ти виходиш прямо на першу особу.

Але й мінусів достатньо. Перший – державна система керується принципами, а оточення сильних світу цього – власним розумінням того, що є правильним, а часто просто власними інтересами.

Алек Расселл, журналіст Financial Times:

Будь-який іноземний урядовець, який летить зараз до Білого дому – чи то міністр закордонних справ, чи будь-хто інший – перед зустріччю тепер думає: “А що я можу запропонувати Трампу особисто чи його оточенню?” Я спілкувався з чиновниками й в Європі, і в Східній Азії – усі це підтверджують: усім тепер доводиться міркувати саме так.

А найгірше – і це частина відповіді, чому путін каже “ні” переговорам – навіщо москві формальний діалог, саміт, де доведеться щось обіцяти, якщо паралельно вже налагоджено кулуарний діалог?

Париж, Франція. Найпопулярніша газета країни Le Monde публікує гучний матеріал, який миттєво передруковують чи цитують найбільші європейські ЗМІ. Журналіст-розслідувач Метт Бернардині з’ясував приголомшливі деталі: російські газогони “Північний потік”, які вважали вже брухтом на дні моря, можуть продати американським бізнесменам і перезапустити під контролем США.

Метт Бернардині, журналіст-розслідувач, репортер Le Monde:

Це те, як адміністрація Трампа здійснює тепер зовнішню політику. Стратегічні інтереси відходять на другий план, поступаючись потенційним прибуткам. Є шанс заробити гроші – тож є й шанс, що газогін перезапустять.

москва, росія. Переговори тут, звісно, не афішують, але журналіст-розслідувач з’ясував, хто їх веде з кремлем.

Стверджується, що це американський інвестор Стівен Лінч з Маямі, який спеціалізується на придбанні ризикованих активів. А у 2022, одразу після початку вторгнення і першої хвилі санкцій, він отримав від Мінфіну США ліцензію на придбання швейцарської філії Сбербанку.

На передвиборчу кампанію Трампа Лінч пожертвував понад триста тисяч доларів. У його команді, зазначає журналіст, Джентрі Біч, близький друг Дональда Трампа-молодшого.

Метт Бернардині, журналіст-розслідувач, репортер Le Monde:

Ну, тобто для цих людей яка, до біса, геополітика… Вони бачать у цьому тільки можливість заробити. Так, переговори за спиною Європи її дратують. Але, як ми вже переконалися з інших ситуацій, для американців зараз роздратувати європейців узагалі не проблема. Якщо є шлях до фінансової вигоди, вони його знайдуть.

Балтика. Відкрите море. Ці кадри шведська прикордонна служба зняла в момент прориву газогону, який оцінюють в одинадцять мільярдів доларів. Лінч тепер сподівається придбати його за копійки. Але офіційна риторика – труба нібито перейде під американський контроль. Але що це означає, коли газ усередині залишатиметься російським – величезне питання.

Метт Бернардині, журналіст-розслідувач, репортер Le Monde:

Коли замість кар’єрних дипломатів і державних службовців на головних посадах люди, мотивовані прибутком, тоді й табу немає жодних.

І це друга частина відповіді, чому путін каже “ні” миру і переговорам. Бо навіть якщо після гучної публікації Le Monde європейці зірвуть цю угоду, сам факт, що з москвою ведуть таємні переговори, що у кремля є шанс перепродати заморожені на Заході активи (а Дмитрієв це активно пропонує), чи як зараз “Північний потік”, мотивує росію не зупинятися.

Такий сигнал уже дав послаблення західних нафтових санкцій. Тепер, як виявляється, москва обіцянками величезних прибутків підкилимно будує велику політику. Тож і справді навіщо тоді путіну погоджуватися на публічну дипломатію, коли у нього є сподівання на непублічну?

Метт Бернардині, журналіст-розслідувач, репортер Le Monde: