Переговори в Абу-Дабі: які пастки готує путін і чого чекати далі

Переговорний процес – що далі? Після того як новий раунд тристоронніх перемовин уже погоджено, західні військові та дипломати шукають відповіді на головні запитання: які висновки можна зробити з першої зустрічі? І про що саме говорити під час наступної? Адже втягнутися в запропоновану москвою дискусію про архітектуру безпеки – означає відвернути увагу від чітких дій щодо перемир’я, про які можна було би домовитися.

Про переговорні пастки, прогнози щодо планів путіна і таймлайн війни – думки топекспертів збирав наш спецкор у Вашингтоні Дмитро Анопченко.

Трамп знову говорить про велику мирну угоду. Але цього разу не лише між Україною та росією. Каже: майбутні домовленості стосуватимуться всієї Європи.

І саме це, схоже, пояснює, чому цей раунд еміратських переговорів вийшов далеко за межі звичного обговорення самого лише перемир’я. Уперше сторони спробували інший підхід. Раніше всі питання, щодо яких поки не вдавалося досягти домовленостей (і території, і членство в НАТО, й інші), свідомо виносили за дужки. Адже якщо позиції настільки полярні, варто зосередитися на конкретних питаннях, щодо яких теоретично все ж можна знайти спільну мову. Натомість зараз (особливо в перший день зустрічі) говорили про так звану “велику картину”.

Генерал Чіп Чапман, відставний військовий радник Центрального командування Збройних сил США:

Українці та європейці завжди наполягали: спочатку припинення вогню на лінії зіткнення, а потім переговори. росія завжди відповідала на це “ні”. Тепер російська позиція така: спочатку треба домовитися про майбутню архітектуру безпеки, територіальні питання та гарантії безпеки для самої росії. І лише після цього можна переходити до припинення вогню.

Але як це робити, коли москва категорично не хоче допускати до цих переговорів європейців, називаючи тих перемовників від ЄС, хто все ж прилетів до Абу-Дабі, туристами, і відмовляючись з ними спілкуватися. Але без Європи все одно нічого не спрацює!

Генерал Чіп Чапман, відставний військовий радник Центрального командування Збройних сил США:

Справжня небезпека полягає в тому, що мир, продиктований двома, Америкою та росією, був би згубним для всіх. Адже коли йдеться про європейську безпеку, Україна і Європа обов’язково повинні мати право визначати власне майбутнє.

Найбільшою ж проблемою для цих переговорів генерал називає сам підхід, коли американська команда по суті намагається “купити” поступки з боку путіна, пропонуючи москві бізнес-угоди як стимул до миру і забуваючи, з ким вони мають справу.

Генерал Чіп Чапман, відставний військовий радник Центрального командування Збройних сил США:

Головна помилка Кушнера та Віткоффа в тому, що вони дивляться на все крізь призму бізнесу. Вважають, що економічними стимулами можна зблизити росію із Заходом. Але це абсолютно хибний підхід! росія керується не вигодою, а хворими уявленнями про власну роль у світі.

Тому генерал і критикує сам підхід, до якого вдалися зараз. Бо кремль очікувано почне свою “стару пісню” – вимагати поступок не лише від Америки, а й від НАТО. А Віткофф і Кушнер не здатні розписуватись за весь Альянс.

Генерал Чіп Чапман, відставний військовий радник Центрального командування Збройних сил США:

Саме тому росіяни й дотиснули обговорення архітектури безпеки. Бо за цим широким формулюванням для них стоїть прагнення повернути світ до ситуації, яка існувала до розширення НАТО після 1997 року.

Схоже, переговірники Трампа це теж розуміють (чи українці їх в цьому за два дні переконали). Бо на фінальному брифінгу Кушнер зізнався: все ж таки треба спочатку домовитися щодо всіх двосторонніх питань і територій.

Але про що саме тоді далі домовлятися?

Грудень 1995. Боснія. Після трьох із половиною років кривавої війни тут нарешті уклали мирну угоду. Але підписати документ – лише половина справи. Треба ще зробити так, щоб армії, які донедавна воювали одна проти одної, знову не відкрили вогонь. Для цього в Боснію вводять 60 тисяч військових під командуванням НАТО, щоб контролювати лінію зіткнення. Створюють чотирикілометрову зону розділення, відводять важке озброєння. Тобто виконання домовленостей залежало від міжнародних сил, яким дали право застосовувати зброю, і це спрацювало.

У Боснійській місії НАТО тоді був і полковник Геміш Гордон, який тепер, з висоти того досвіду, постійно запитує, спостерігаючи за еміратськими перемовинами: “Кажете про необхідність конкретних домовленостей? Добре. Ну, от в якийсь момент таки погодять паузу на лінії фронту. А хто її патрулюватиме?”

Геміш де Бреттон-Гордон, екскомандир підрозділу швидкого реагування НАТО:

От я брав участь у забезпеченні перемир’я і на Кіпрі, і у Боснії та Косові. Існує велика різниця між підтриманням миру та примусом до миру. Для останнього потрібні сили, здатні завдати потужного удару, щоб зупинити бойові дії й не допустити нового нападу росії.

І тут усе знову впирається в позицію москви, яка категорично проти військ Атлантичного альянсу на лінії розділу. Добре, каже наш топексперт, а якщо не місія НАТО, а місія окремих країн НАТО? Бо якщо і так не спрацює, то хто інший?

Геміш де Бреттон-Гордон, екскомандир підрозділу швидкого реагування НАТО:

Для цього лише європейські країни НАТО – Велика Британія, Франція, Німеччина, може, ще скандинавські держави – мають необхідне озброєння та вогневу міць. Тому я не бачу іншої сили, окрім європейських військ, яка могла б контролювати це перемир’я. Та назвіть цю місію як хочете, втім лише європейці мають для цього необхідні можливості!

Але до того, як домовитися, хто лінію розділу буде захищати, варто б остаточно визначити, де саме проходитиме ця лінія! А згоди і щодо цього немає.

Лондон. Дев’яте листопада. Підозріло зручно. Просто за день до початку переговорів в Абу-Дабі в британському журналі The Economist “злив” інформації з посиланням на учасників переговорного процесу. Пишуть: мовляв, ідея американська і, м’яко кажучи, незвична. Хоче путін “весь Донбас” – віддати його, але лише на карті. Змінити адміністративні межі Донецької та Луганської областей так, щоб Донбасом формально вважалися лише території, вже окуповані росією. І тоді кремль зможе оголосити, що “контролює увесь Донбас”. А Україна збереже контроль над частиною, яку продовжує обороняти, просто тепер формально це буде, наприклад, Харківщина.

Креативно, звісно, і дуже в стилі Трампа, але на це і москва не погодиться, і Київ не згоден. Більше того, “в Абу-Дабі цю пропозицію взагалі не обговорювали” – прокоментує згодом український посадовець. Але тоді все знову впирається в Донбас. Мединський вчергове сказав по завершенні зустрічі, що “кожен клаптик наших земель буде повернуто росії”. І додав: “Це буде так чи інакше”.

Геміш де Бреттон-Гордон, екскомандир підрозділу швидкого реагування НАТО:

Я не уявляю, як Україна могла б на це погодитися. Останній оборонний пояс Донбасу має вирішальне значення. Якщо подивитися на географію, без нього відкривається практично прямий шлях на Київ. Тому я геть не бачу жодного варіанту, як президент Зеленський та українська влада могли б піти на поступки в цьому питанні.

кремль це теж чудово розуміє. Схоже, саме тому і педалює тему територій, бо вона дає можливість не підставлятися відкрито, але продовжувати цю “гру на затягування”.

Тож після двох днів переговорів в Абу-Дабі головні суперечності нікуди не зникли. москва й далі вимагає територій – Київ не готовий їх віддавати. Навіть якщо вдасться домовитися про припинення вогню, і досі незрозуміло, хто і як гарантуватиме його дотримання. В українських перемовників є надія на грудневу зустріч Трамп-Зеленський-путін у Маямі, тому у фіналі і прозвучало: мовляв, до грудня може бути певний результат.

Але кремль такі переговори зриватиме і спробує використати цю зиму для тиску, а вже потім визначатиме стратегію – переконаний чоловік, який колись виконував роботу Віткоффа і Кушнера, Курт Волкер.

І поки, на жаль, не очікую жодного прориву. Так, у російської армії є проблеми з поставками, є проблеми з фінансуванням. Але, думаю, росія здатна жити з цими проблемами ще багато місяців. І думаю, лише після зими, тільки наприкінці весни, ми побачимо, чи почне щось змінюватися.

Це, звісно, не означає, що переговори не потрібні і що кожен шанс не треба використовувати. Але показує, що кожен раунд, кожна спроба хоча б наблизити позиції сторін демонструє, наскільки вони поки далеко одна від одної.